19.06.15

Останній звіт на посаді директора школи


Шановні присутні!
      Мій сьогоднішній звіт буде дещо відмінний від тих звітів, які щорічно, впродовж дев’яти років ви слухали на загальних зборах колективу у кінці навчального року.
      Так складаються особисті життєві обставини і стан здоровя, що у новому навчальному році більше всього я не зможу повноцінно і ефективно віддаватися роботі на посаді директора школи. Тому сьогодні я написав заяву начальнику відділу освіти з проханням перевести мене з нового навчального року на посаду вчителя. Прошу зрозуміти мене правильно – це не спонтанне, а виважене рішення, ніхто не здійснював тиск на мене, ніяких дій керівництвом чи іншими особами проти мене не робилося. Це виключно особисте рішення, тому розмови, які можуть виникнути після сьогоднішніх зборів про чиїсь забаганки чи проведену відповідну роботу, щодо моєї заяви, абсолютно безпідставні. Я маю надію, що моє бажання начальник відділу освіти задовольнить і у серпні місяці школа отримає нового керівника школи.
      Тому сьогодні я востаннє прозвітуюсь перед вами про свою діяльність на посаді директора за весь період роботи. Традиційне голосування з оцінкою роботи директора школи сьогодні буде зайвим, адже згідно Положення про звітування керівників шкіл воно проводиться для того, щоб дати рекомендації відділу освіти приймати чи не приймати кадрові рішення стосовно директора школи. У моєму випадку кадрове рішення буде прийматись у серпні місяці відділом освіти за моєю заявою.
    Мій звіт по результатам методичної роботи Чутівської школи за навчальний рік був заслуханий на заключному засіданні науково-методичної ради перед відділом освіти, керівниками навчальних закладів району, також вся моя діяльність протягом 2014-2015 навчального року розміщена у вигляді публікацій в інтернеті на особистому блозі та  сайті школи. Тому я сьогодні не буду зупинятись на деталях – ви з ними можете будь-коли ознайомитись, відвідавши мої інтернет-ресурси.
     Зрозуміло, що сьогодні я не зможу прозвітуватись абсолютно про все, але основні події я намагаюсь згадати.
    Моя діяльність у Чутівській школі почалася з 1999 року, коли я ще молодим і недосвідченим 26-річним директором прийшов працювати у рідну школу у якій колись навчався і якій віддав на сьогодні загалом 26 років – більшу половину свого життя.  Я хочу висловити глибоку вдячність тодішньому начальнику відділу освіти   Цимбалюку Олександру Іллічу та голові Чутівської РДА Теслі Віктору Івановичу, які довірили мені таку відповідальну посаду. Крім Олександра Ілліча протягом 16 років роботи директором я тісно співпрацював з начальниками відділу освіти: Порохнею Світланою Казимирівною, яка стала начальником після того, як я відмовився зайняти цю посаду, Павленко Міланою Андріївною, а останній рік – з Дейнекою Тетяною Миколаївною. За весь період між нами були різні моменти - і приємні і неприємні, але це робота і я вдячний всім своїм керівникам за підтримку, розуміння, допомогу.
     Коли я приймав школу мені перше, що сказали – колектив Чутівської школи дуже «важкий», конфліктний і буде багато проблем. Тому я постійно все робив для того, щоб утримати колектив від різних недоречних ситуацій, які могли спровокувати конфлікти, вивести з робочого стану. Зрозуміло, завдяки старанням і бажанням деяких членів колективу, були спірні моменти, але у більшості випадків дякуючи здоровому глузду ми залагоджували конфліктні ситуації. Хоча це багатьом не подобалось, бо мали нестримне бажання бачити у школі різні скандали. Лише одного разу один з наших колег посприяв тому, що справа дійшла до суду, тому директору школи прийшлось довести свою правомірність перед заявником через суд.  Це був хороший урок для мене, з якого я взяв для себе багато корисного.
    Незважаючи на окремі випадки, я хочу запевнити, що працюю у найкращому колективі, який розуміє добре слово, може вирішити будь-які проблеми, має високу працездатність та результативність своєї роботи, а головне є цілісним. Особливо це підтверджувалось, коли ми спільно відзначали профспілкові свята, вітали колег з ювілеями, їздили на екскурсії, брали участь у спортивних змаганнях. Згадуються ті холодці та вареники, які ми спільно варили, накривали довгі столи в актовому залі, готували прекрасні концертні номери на 23 лютого і 8 березня та збирались на святкування всім складом, запрошуючи колег, які перебували на заслуженому відпочинку.  До речі, для історії залишилось багато фото і відео знятих мною особисто про життя нашого колективу. Але  обєднували нас також і хвилини суму – коли ми проводили в останню путь наших ветеранів праці і членів колективу. Спільно з профспілковим комітетом прийшлось організовувати допомогу у похованні, виступати особисто на траурних мітингах 25-ти  наших колег, які відійшли у вічність, причому найболючіше було підписувати шість наказів про вивільнення 4 працівників та 2 учнів у зв’язку зі смертю. І як не важко було, але обовязок директора сказати останнє слово покійним колегам завжди був дотриманий.
     Значимою подією для профспілкового життя у 2009 році став вихід переважної більшості членів колективу зі складу районної профспілки та утворення шкільної незалежної профспілкової організації, яка протягом останніх 6 років дієво працювала під керівництвом Яни Сергіївни та Ірини Петрівни. Тоді було проведено значну роботу по підготовці документів, реєстрації нової громадської організації. А скільки «палок у колеса» прийшлось отримати від бувшого голови райкому, який після цього остаточно втратив довіру не тільки у нашій школі, а й у значної частини освітян району, які за прикладом нашого колективу покинули це малодієве обєднання.  Ще тоді на районних звітно-виборних зборах більшість шкіл не підтримали ініціативу начальника відділу освіти, Чутівської школи про зміну керівництва районної профспілки освітян. І час був втрачений. За ці кілька років бездіяльності районного профспілкового лідера, який займався тільки скаргами та роздмухуванням конфліктів, районна профспілка майже вмерла. Майже половина освітян району вийшла з її складу не маючи підтримки, дієвої профспілкової роботи і сплачуючи тільки значні профспілкові внески. Реанімувати довіру до неї тепер, навіть з приходом нового лідера, буде дуже важко.
     Життя нашого колективу ніколи не спинялося – це звичайне явище для будь-якої організації: одні звільняються на їх місце приходять інші. Немало працівників пройшло через Чутівську школу. Мені довелось писати накази на звільнення-призначення для 58 наших колег. Взагалі робити записи у трудових книжках працівників про звільнення було найтяжче, адже з кожним з них  прийшлось пліч-о-пліч топтати трудову стежину, робити спільну справу, переживати успіхи і невдачі, жити одним шкільним життям. Особливо тяжко було вручати трудову книжку декому з колег де було тільки два записи – призначення у Чутівську школу і звільнення у зв’язку з виходом на пенсію.   
   Мені неодноразово дорікали, що наш колектив майже не оновлюється, значна частина працюючих мають пенсійний вік. Але поряд з цим з Чутівської школи батьки вимагають найвищої результативності роботи. Я завжди стверджував, що вчителем можна називати особу, яка пропрацювала з дітьми у школі не менше 5 років, а директором школи – особу, яка пропрацювала керівником не менше 10 років. Тому я завжди сприяв якісному зростанню фаховості педагогів, проходженню ними атестації. На сьогодні наш колектив має найвищий показник за всю історію: 34 вчителя з 50 мають вищу категорію та звання. Ваша праця заслужено оцінена. Більшість з вас добросовісно і ефективно працює на своїх посадах, показує прекрасні результати, тому я не завжди погоджувався з пропозиціями бездумно звільняти працюючих пенсіонерів і заповнювати школу молодими кадрами. Звісно школа повинна і буде оновлюватись – це незворотній процес і вже найближчим часом. Ми повинні розуміти – вічних людей немає. Рано чи пізно кожного з нас повинні змінити інші. І заміну потрібно виховувати поступово і роками – це нормальне явище. Ненормальна ситуація може чекати наш колектив у недалекому майбутньому коли добра частина педагогів одночасно забажає піти на заслужений відпочинок і не дай Бог під час навчального року – це буде колапс, якого допускати не можна. Тому я впевнений, що прихід у школу нового директора буде початком  оновлення колективу.
    Які ж основні зміни відбулися у навчально-методичній роботі школи за період мого керівництва. Я вдячний долі, що поряд зі мною працювали висококваліфіковані заступники з навчально-виховної роботи, які розуміли мене з пів-слова, а інколи і без слів, з якими я завжди радився і яких я завжди цінував. Це Рябко Алла Миколаївна, Рибаченко Валентина Іванівна, Старокольцева Раїса Іванівна. Вони фахівці своєї справи, на плечах яких трималася організація навчально-виховного процесу. Знаючи, що за спиною є надійна підтримка, я був спокійний за ті ділянки організації роботи школи, яким я не міг за браком часу приділяти достатньо уваги та контролю. Завдяки хорошій співпраці адміністрації школи вдалося не тільки утримати високий рівень навчально-виховного процесу Чутівської школи, зберегти традиції, а й покращити нашу діяльність по багатьом показникам.
     Основним досягенням колективу я вважаю комп’ютеризацію навчально-виховного процесу, адміністративної діяльності, поширення досвіду в мережі Інтернет. Згадую перший рік роботи, коли на всю школу була одна механічна друкарська машинка у секретаря, і єдиний комп’ютерний клас мав примітивні навчальні електронно-обчислювальні машини. Ще тоді я поставив перед собою мету – комп’ютеризувати школу, навчитися комп’ютерній грамоті самому, сприяти опануванню нових технологій вчителями школи. І робота почалась. Наша школа була першою в районі в якій робота секретаря-друкарки була компютеризована. Ще в райво торохтіла друкарська машинка, а ми вже друкували документи на принтері. Поступово були комп’ютеризовані робочі місця директора та заступників, створено три компютерні класи, в двох з яких комп’ютери було оновлено вже двічі. По новому почав організовуватися навчально-виховний процес після опанування вчителями нового обладнання - мультимедійних проекторів та інтерактивних дошок, яких зараз у школі є п’ять. Тепер відкритий, а то й звичайний урок не уявляється без інформаційно-комунікаційних технологій.  Також школа збагатилася обладнанням для двох нових кабінетів – фізики і математики. Всі комп’ютери об’єднані у спільну мережу та під’єднані до безлімітного цілодобового швидкого Інтернету. Є всі умови для творчої роботи. І все це пройшло через руки і голову директора школи, який не маючи спеціальної освіти та персоналу самостійно планував створення кабінетів інформатики, особисто приймав і перевіряв техніку, контролював встановлення, налаштовував комп’ютерну техніку, заправляв принтери, ремонтував обладнання. Одним словом, послідовно втілював свої задуми в життя для того, щоб школа стала сучасною, навчально-виховний процес відповідав вимогам сьогодення, щоб дітям було цікаво на уроках.
    Зараз вся ця компютеризація багатьма сприймається як звичайне явище, яке здійснилося само-собою. Але за всім цим стоїть титанічна робота. Робота по переконанню керівництва поставити техніку саме у нашу школу, робота по  встановленню обладнання,  робота по опануванню техніки самому і організації навчання працівників, щоденна робота для підтримання її у робочому стані, робота по розробці інтернет-сайтів та їх наповненню, робота по створенню компютерної наочності. І все це поряд з виконанням основних посадових обовязків директора школи, які не завжди, за браком часу, доводилося повноцінно виконувати. Часто приходилось затримуватися у школі допізна і працювати, працювати, працювати. Але я гордий тим, що за ці останні роки спільно з вами вдалося підняти Чутівську школу на рівень з кращими освітніми закладами області, про нас знають, як про школу де на високому рівні застосовуються інформаційно-комунікаційні технології, до нас приїздять за досвідом, нас знають, шанують і поважають.
   Багато з вас скептично відносились до цих нововведень, не мали бажання їх опановувати, говорили, що це складно і не потрібно. Але я довів на власному прикладі, що звичайний директор, а за сумісництвом вчитель біології може легко опанувати і впроваджувати у своїй роботі комп’ютерні технології, бо це сьогодення і це майбутнє нашої освіти.
    Найбільшими особистими методичними досягненнями вважаю два: це створення веб-сайту для директорів шкіл України, який отримав перемогу у Всеукраїнському конкурсі авторських освітніх веб-ресурсів та  особиста участь у обласному конкурсі "Учитель року 2014" у номінації "Директор школи", де я став лауреатом та потрапив у п'ятірку кращих директорів області поряд з керівниками шкіл Полтави, Кременчука, Комсомольська, Миргорода. Розпочав співпрацю з деякими освітянськими видавництвами, Полтавським інститутом післядипломної освіти, виступав на телебаченні пропагуючи досягнення Чутівської школи. Хотілося зламати ті стереотипи у області про наш Чутівський район, як один з тих, що "пасе задніх" в освіті.
    Для того, щоб впроваджувати щось нове, потрібно вивчати передовий педагогічний досвід. Для цього я намагався бувати у кращих школах Полтавщини, спілкуватися з директорами, запозичувати щось корисне та потрібне нашому навчальному закладу. На нарадах з учителями, батьківським комітетом, я обговорював надбання інших шкіл демонстрував фото та відео того, що, по можливості, необхідно впровадити у нас, застосовував запозичені нові педагогічні технології на своїх уроках.
    Протягом всіх років я постійно удосконалював свої знання з документообігу, юридичних питань, фінансової грамотності. Без цього неможлива ефективна робота будь-якого керівника. Коли приймав школу у кабінеті директора майже не було документації, а зараз обіг документів у школі ведеться згідно номенклатури справ, документи систематизовані у папки, створена електронна база за багато років. Завдяки злагодженій роботі директора та заступників чітко ведеться документація по методичній  і виховній роботі, охороні праці та безпеці життєдіяльності, газовому та електрогосподарству. Цього року мені допомагає в цьому новий, вже четвертий секретар за мою каденцію. І кожного секретаря-друкарку треба підібрати, навчити, проконтролювати, щоб ведення діловодства у школі не переривалося ні на день, бо це сотні термінових документів на рік: накази кадрові та з основної діяльності, листи, довідки, плани, звіти, протоколи, книги обліку, табелі робочого часу, особові справи, трудові книжки та багато іншого.
    Маючи якісь напрацювання я завжди безкорисливо ділився ними з колегами-директорами, давав електронні копії, обмінювався інформацією. Я був завжди відкритий до спілкування. Приємно зараз чути, що майже всі директори району (і не тільки району) використовують як шаблон мої звіти, виступи, деяку документацію. Я завжди був задоволений тим, що моя порада чи зразок документу принесе користь колезі, допоможе вирішити якесь питання у нашій спільній справі.
   Виховна робота у школі організовувалася завжди на високому рівні. Особливо відчутним це стало з приходом багато років тому нового заступника директора Раїси Іванівни та педагога-організатора Ольги Іванівни. В перший рік моєї роботи я був здивований, що у такій великій школі по причині відсутності звукопідсилюючої апаратури не проводяться щотижневі лінійки по понеділкам, майже відсутні вечори відпочинку з дискотеками. Для проведення загальношкільного свята необхідно було запрошувати старе обладнання з Чутівського телекому, рідкі дискотеки проводили найняті полтавчани. З цим я не міг миритися, тому, залучивши спонсорів, я особисто підібрав та придбав сучасне звукове та світлове обладнання для проведення шкільних виховних заходів. На той час це була найкраща апаратура в районі. Це дало змогу ефективно організувати вечірнє дозвілля учнів, якісніше проводити масові виховні заходи. Також своїми силами ми відновили озвучення шкільного радіо, яке дозволило організувати систематичне проведення щотижневих лінійок, які були викинуті з обов’язкових виховних заходів моїм попередником. Я підбирав толкових учнів-помічників, які не тільки працювали з озвученням, але допомагали відремонтувати шкільні компютери, налагодити мережу.
   На більш високому естетичному рівні стали відбуватися традиційні виховні заходи, конкурси, приємно бачити результат виховання – повагу до українських символів прапора та гімну. Діти з задоволенням виступають на сцені, відкривають у собі таланти та творчі задатки. Такої кількості масових заходів, які щороку проводяться у стінах нашого закладу, мабуть не має в жодній школі. Наші випускники, спілкуючись в університетах з однолітками, з гордістю розповідають та демонструють фото і відео про насичене шкільне життя, цікаві вечори, свята, яких у інших навчальних закладах просто не існує.
   Першого випускного вечора, який я проводив у ролі директора, також торкнулися нововведення – з школи у ресторан був виведений банкет, який раніше проводився у актовому залі. Пізніше за моєю ініціативою ми стали проводити шкільні свята на найкрасивішому місці – перед школою, раніше це був виключно спортивний майданчик за школою.
   На хорошому рівні  відбувалися спортивні заходи, як з дітьми так і з працівниками. Згадуються часи, коли більшість вчителів бігли символічний крос на день фізкультури і спорту, коли була створена шкільна футбольна команда з працівників на чолі з директором, яка неодноразово брала участь у футбольному турнірі організацій та установ селища. Цей турнір був започаткований за моєю ініціативою і вперше проводився на шкільному футбольному майданчику. Тоді у далекому 2000 році вперше у ньому взяли участь лише чотири команди: Чутівської школи, ЦРЛ, РОВД, райдержадміністрації. Команда школи тоді була переможцем. Це був хороший приклад для підростаючого покоління. Поступово у школі спочатку поменшало, а потім майже зникло покоління учнів-курців, які бігли на перервах за школу з цигаркою. Мені було дуже дивним, коли у перші дні моєї роботи директором я побачив на крильці школи старшокласників, які на перервах масово курили, говорячи мені: «А нам попередній директор дозволяв, бо ми його також пригощали!». Але завдяки власному прикладу, популяризації здорового способу життя, розвитку у школі спортивного руху, вживання тютюну стало не популярним серед підлітків. Діти знову потяглися у спортивні секції, почали тренуватись на оновленому шкільному гімнастичному містечку. Чого варта лише команда Чутівських турнікменів!
    Господарська ділянка роботи була пріоритетом у моїй діяльності. По інакшому не можна. Значна кількість приміщень, мереж, обладнання, газова котельня, яка опалює багато організацій та установ потребує постійної уваги та чоловічої руки. Крім того раніше школа мала свій транспорт: вантажний автомобіль та трактор з причепним обладнанням, які потрібно було постійно ремонтувати та  підтримувати у робочому стані.  Всім відома істина - директор школи повинен сам знати, що вимагати від підопічних, бути одночасно і вчителем і інженером. Допомагали мені таким бути завгоспи: спочатку Петренко Михайло Петрович, а потім Пархоменко Іван Миколайович. Але крім розуму для утримання господарства школи необхідні чималі кошти. Маючи один з найбідніших районів в Полтавській області ми завжди відчували катастрофічну нестачу коштів. Тому я не чекав манни небесної, а організував джерела заробітку власних коштів школою та одночасно працював з не дуже щедрими Чутівськими благодійниками.
    Перше що почало давати невеликий прибуток - правильна організація вирощування та реалізації урожаю на шкільній навчально-дослідній ділянці. Разом з учителями, дітьми ми щороку сіяли, пололи збирали урожай.  Овочі ми реалізовували у шкільну їдальню, а цукровий буряк на цукрозавод.
   Друге джерело власних коштів я побачив у створенні шкільного буфету та покращенні ефективності шкільної їдальні, які могли давати чималі надходження на спецрахунок школи, а головне забезпечили максимальне охоплення дітей харчуванням. Спочатку силами працівників їдальні ми відновили торгівлю буфетною продукцією у вестибюлі школи, яку закуповували самостійно у підприємців, покращили асортимент їдальні. Але цього було не достатньо. За моїми клопотаннями школа отримала у користування від селищної ради земельну ділянку площею 10 га. Один рік ми самостійно обробляли землю, сіяли, збирали урожай ячменю, возили його на елеватор та в кінці реалізовували більше 30 тон ячменю. Завдяки вирученим коштам своїми силами ми змогли на місці занедбаного лінгафонного кабінету зробити пристойний шкільний буфет з хорошим ремонтом та сучасними торговими меблями. Спочатку законодавство дозволяло робити націнку на реалізовану продукцію у буфеті та їдальні тому було більше надходжень і використовувати їх можна було на будь-які потреби. Потім я загорівся ідеєю вирощування грибів у порожньому підвалі під інтернатом. Два роки ми успішно займалися цією справою, реалізовували свіжу продукцію, як у колективі так і по магазинах селища. Все Чутове знало про наш грибний бізнес. Але почали звертатись різні «попрошайки» з числа керівників та контролюючих органів, яким я не міг відмовити. Прийшлось все це ліквідувати. Контроль за отриманням додаткових коштів займав дуже багато мого часу. Тоді ми мали непогані позабюджетні надходження, які дозволяли утримувати заклад, проводити щорічні ремонти. Але законодавство змінилося, реалізовувати продукцію стало не вигідно, земля стала не родючою. Тому земельні ділянки та шкільний буфет довелось віддати в оренду.
    На невеликі позабюджетні надходження ми проводили щорічні поточні ремонти коридорів та  інших приміщень школи, ремонтували та за потреби міняли мережі: водопровідну, каналізаційну, опалення, електропостачання. Також утримували та за необхідності ремонтували обладнання харчоблоку, внутрішніх туалетів, деяких кабінетів та майстерень.
    Враховуючи зникаючу можливость заробляти власні кошти я більше став працювати з районним керівництвом для отримання бюджетного фінансування потреб найбільшої школи в районі. Завдяки співпраці за останні роки ми оновили обладнання харчоблоку, на 2/3 замінили учнівські меблі, повністю замінили м’яке перекриття даху школи, замінили сантехнічне обладнання шкільних внутрішніх туалетів, відремонтували крильце та запасний вихід інтернату, відремонтували шиферну покрівлю над майстернею школи, повністю реконструювали запасний вихід школи з боку ринку.
   Але найбільшим досягенням я вважаю заміну всіх вікон та дверей, утеплення фасаду школи. Мало хто знає, але цей подарунок, який отримав Чутівський район міг Чутівській школі і не дістатись. Завдяки моїм переконанням та переконанням начальника Чутівського УЕГГ Качали Олександра Борисовича тодішній голова районної ради Бистрай Віталій Анатолійович спрямував дане фінансування не на Чапаєвську школу, а на Чутівську. Крім цього я переконав керівництво району у необхідності ремонту фасаду школи, адже планувалась тільки заміна вікон і дверей. Мало хто знає, але підрядники зі мною погоджували все – від конфігурації кожного вікна, кольору фасаду, до сторони відкривання кожних дверей. Літо та осінь 2012 року приходилось щоденно контролювати проведення робіт. Якби хто тоді бачив школу після демонтажу вікон, підвіконь, дверей, частини плитки фасаду. Таку картину ви бачите щоденно по телевізорах на сході України. Не вистачало тоді нервів і сил доводити все до пуття. Прийшлось приймати у підрядників кожне вікно, кожну ділянку фасаду, кожний водовідлив, заставляти переробляти недоліки. Весь колектив тоді працював майже без вихідних, щоб підготовити школу до нового навчального року, вивезено десятки тон будівельного сміття, повторно зроблено внутрішні ремонти і все це за дуже короткі терміни. Але 1 вересня навчальний процес ми все ж розпочали.
     І тепер я з впевненістю і гордістю можу сказати що будівля нашої школи – одна з найкрасивіших у Полтавській області. Про це мені говорили багато колег з інших районів і міст.
   Останнім часом додались демографічні проблеми та відсутність належної оптимізації мережі шкіл району через що грошей почало не вистачати не тільки на утримання шкіл району, а й на енергоносії та заробітну плату. Ви мабуть памятаєте, ще кілька років на такому на звіті я говорив, що якщо не провести закриття малокомплектних шкіл, то настане криза в освіті району. Такий час прийшов – зараз не вистачає близько 3 млн. гривень для завершення фінансового року у бюджеті освітньої галузі Чутівщини. І якщо не зробити дієвих заходів за це літо, починаючи з жовтня нам не буде вистачати навіть зарплати.
    Минулого року враховуючи майже повну відсутність бюджетного фінансування, проаналізувавши досвід інших шкіл області я реалізував давнє бажання – створити благодійний фонд, який би опікувався спонсорською допомогою для школи. Для реалізації цього проекту необхідна була смілива, енергійна, авторитетна людина з числа батьківського колективу. Я вдячний Марині Анатоліївні Рябокінь, яка відгукнулася на мою пропозицію і створила громадську організацію. Нею була проведена робота серед батьків, спонсорів, минуле літо вона майже щоденно була у школі – і результат всі ви бачили. За рік внутрішнє обличчя школи повністю змінилося. Закуплено все необхідні витратні матеріали, школа знову ожила. І на мій погляд благодійний фонд – зараз це єдиний вихід у теперішній складній ситуації  для отримання позабюджетних коштів на утримання школи.
    Дорогі мої колеги, шановні присутні! Сьогодні я міг не звітуватися, написавши заяву, але я не можу піти з посади не подякувавши всім вам за кращу частину мого життя, яку я провів поряд з вами на посаді директора школи, за отриманий неоціненний досвід, за той стимул у житті, який подарувала мені доля працювати керівником у найкращому навчальному закладі району.
    Мабуть ви спитаєте мене, чи важко мені йти з цієї посади і я скажу, що легко. Легко, бо я йду не втративши почуття гідності і людських якостей, я ніколи не хворів на «зіркову хворобу», був простою людиною, щирим і чесним з вами, Легко, бо після цього я зможу спокійно дивитись кожному з вас у вічі. Легко, бо я у цей складний час спільно з вами зумів чимало зробити для школи, і передам її у робочому стані, з висококваліфікованим працездатним колективом. Легко бо я йду сам, на вершині успіхів і досягнень Чутівської школи, і мене не виганяють копняками, як переважну більшість моїх попередників. Я віддав 16 років свого життя і здоров’я керівництву Чутівською школою і це найбільший термін в історії нашого навчального закладу починаючи з 1941 року, бо більше 13 років тут ще ніхто з керівників не витримував. Я надіюсь, що ще багато користі принесу школі, але вже на іншому робочому місці. Єдине що прошу з початком нового навчального року не надто захоплюватись порівнянням нового та бувшого директора. Щось буде краще вдаватись йому, щось гірше – це звичайне явище, бо кожен має свої особливості, підходи, можливості.
    Що б я хотів побажати своєму наступнику. Перш за все - бути справжнім фахівцем своєї справи, завжди залишатися людиною, яка вболіває за кожного з вас, бути взірцем культури і порядності. Таким я намагався бути і бажаю колективу Чутівської школи мати такого ж, а бажано ще й кращого керівника і надалі.
     Завершити хочу словами Ліни Костенко:
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш - це, по суті, старт,
І на перед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Дякую.


17.04.15

Участь обласному семінарі з теми «Державно-громадське управління школою» на базі Хорольської гімназії

  16 квітня 2015 року як член асоціації керівників Полтавської області я взяв участь у  обласному семінарі з теми «Державно-громадське управління школою» на базі Хорольської гімназії для директорів ЗНЗ – членів творчої групи «Асоціація керівників шкіл області».
    Директор Хорольської гімназії Копайгора Микола Миколайович презентував механізм впровадження державно-громадського управління навчальним закладом, продемонстрував результати співпраці з громадою, діяльність благодійного фонду. Була проведена екскурсія навчальним закладом, оглянуті методичні виставки, навчальна база.
   У результаті проведення заходу керівники навчальних закладів окреслили подальші кроки з розвитку державно-громадської моделі управління школою. Зокрема, здійснювати демократизацію управління школою шляхом забезпечення конструктивного діалогу школи й громадськості з метою об'єднання усіх суб’єктів для спільних дій на основі їх реальної зацікавленості в розвитку освіти; встановлювати соціальні зв’язки, що зміцнюють престиж школи в очах громадськості.